Метакритика

Говорити про літературну критику в сучасному українському арт-процесі дуже важко. По-перше, будь-яка культурна критика зараз переживає кризу через деконструкцію критеріїв оцінки (привіт Жилю Дельозу та Дерріді), а по друге – з розвитком капіталізму культура, перетворившись в об*єкт економічних відносин, повинна приносити прибуток або опинитись в глибокому андерграунді. Тому критика почала виконувати, скоріш за все, роль промоції та піар-ходу, аніж реально оцінювати та аналізувати. На мою скромну думку, є кілька причин занепаду літературної критики.

Перша з них: через тісні взаємозв*язки у літературній тусівці, написати справді розгромну статтю, або принаймні таку, яка об*єктивно покаже недоліки тексту, стало неможливим. Такий критик автоматично стає аутсайдером арт-процесу, заручившись особистими образами. 
Далі: існує прірва між літературознавчими текстами, монографіями, дисертаціями та рецензіями читачів. Зацікавлений читач натикається або на надскладну термінологію та формалізовану подачу, або на любительську оду або хейт на текст. 
Варто згадати й про відсутність в країні якоїсь системної школи літературної критики. Є осередки, які по клаптикам вивчають ту чи іншу методологію або жанр, але так, щоб узагальнити – ні. Адже відсутня якась інституціоналізація критики, а вона ой як потрібна, бо чи вписана українська література в контекст історії європейської літератури? Чи є адекватний порівняльний аналіз? А чи впорядкований та систематизований хаос літературного процесу в Україні? Ні.