Точковий романтизм

Здивовано дивлюсь в її широко розкриті очі. Такі бездонні, як гладінь глибокого озера. В тих очах бачу своє здеформоване відображення. Вона всміхається. Її бліде обличчя так вирізняється на фоні сірих декорацій провінційного міста. По її віях стікають дрібні краплини осіннього холодного дощу. Ліхтарний стовп підсвічує вродливі контури її обличчя. Лампа блякне. Ми зникаємо в абсолютній темряві. Дощ тарабанить по пожовклому листю. Вона заплющує очі. На мить все зникає.
Я знову сам. Переді мною – вечірня пустка вулиць. Збентежений мозок не розуміє, куди вона поділась. Я намагаюсь повернути галюцинацію, проте нічого не виходить. З потрісканої черепиці стікають потоки дощу, десь за високими парканами виють сторожові пси. Я розчаровано заплющую очі, в очікуванні, що вона знов матеріалізується